Гарчица, гарчица!..

Сало vs гарчица

На карпатську полонину з лісу виходять двоє “турістов”:
— Сматрі, гуцул косіт траву, пайдьом, спросім дарогу.
— Тіха ти, сматрі: вон єво сумка под кустом, падкрєпімса, пака он нє відіт.
Швидко з’їли хліб, сало, випили молоко, осміліли:
— Уходім втіхаря?
— Он нє відєл, пайдьом папрікаливаємса с дурака.
— Ей, дєд, што дєлаєш?
— І вам доброго здоровя, хлопці! Поки погода треба траву косити.
— А вот єслі би тєбє жена молока нє дала, ти б касіл?
— Хлопці поки погода – тра косити, води з джерела попив би та й косив!
— А єслі хлєба нє дала би?
— Он малина, чорниці, якось би перекусив. Кажу ж : є погода – тре косити!
— А єслі сала нє дала би?
— Ото вже нє, не косив би: сонце пече так, що піт тече по плечах, аж донизу, і так в задниці пече, що не лиш косити – ходити не можеш, поки салом не помащу.
— *лять! Я тєбє гаваріл ГАВНО, а ти “гарчіца, гарчіца”!